Приветствую Вас, Гость

http://donbasssos.org/20150609_detskij_stress/

Як допомогти дітям впоратися із своїми почуттями та переживаннями, коли батька мобілізують

Як допомогти дітям впоратися із своїми почуттями та переживаннями, коли батька мобілізують
 

Цей інформаційний листок містить корисну інформацію для батьків та опікунів про те, як допомогти дитині впоратися із своїми почуттями та переживаннями під час мобілізації одного із батьків. Його підготували експерти з військової медицини та сімейної психології, яким відомо, як впливає мобілізація одного з членів родини на життя сім’ї. Його оформлено як серію запитань, які найчастіше виникають, та відповідей на ці питання. Важливо пам’ятати, що попри те, що мобілізація – це стресова ситуація, вона часто створює можливості для зближення та зміцнення сімей.

Найкращим способом допомогти дітям впоратись із такою ситуацією є 1) запевнити їх, що мобілізовані батько/мати вчаться виконувати свою роботу; 2) пояснити дітям, що в них теж є завдання, як у члена сім’ї, який підтримує наше військо та нашу Батьківщину, залишаючись вдома; 3) спілкуватись так, щоб дітям було зрозуміло, про що йдеться, залежно від віку. Питання стосовно мобілізації, що найчастіше цікавлять батьків

П: Як найкраще підготувати дитину до того, що батька/матір мобілізують?В: Батьки мусять лишатися чесними і зосереджувати увагу на безпеці дітей та підтримці їх звичного життя. Якщо мобілізація змінить звичайний розклад життя дитини, наприклад, дитина мусить переїхати в інше місце проживання, почати жити з бабусею та дідусем, або якщо щось зміниться в тому, що дитина робитиме в садочку, школі чи вдома, про це треба поговорити з дитиною заздалегідь.

П: Як заспокоїти дитину, коли мова йде про мобілізацію? В: По-перше, батькам треба добре обдумати інформацію перш, ніж повідомляти її дітям, і треба говорити про це спокійно. По-друге, діти хвилюються за безпеку мобілізованого батька або матері. Важливо пояснити їм, що батько/матір вчаться робити свою роботу. По-третє, треба повідомляти інформацію так, щоб дитина (залежно від віку) її зрозуміла.

П: Як виявляється стрес у дітей? В: Стрес впливає на дітей так само, як на дорослих. Діти можуть скаржитись на головний біль, розлад шлунку та проблеми зі сном. Крім того, у них можуть спостерігатися часті зміни настрою, дратівливість, млявість та різка реакція на незначні ситуації (наприклад, занадто сильна реакція, коли дитина спіткнулась і вдарилась). Часом важко відрізнити нормальну реакцію на стрес від серйозніших проблем. Тому , якщо у Вас є сумніви, зверніться до лікаря.

П: Чи можна зменшити стрес дитини під час розлуки? В: Так, дуже позитивний вплив матиме наголошування на тому, що діти теж мають роботу – таку ж РЕАЛЬНУ, як і мобілізовані батько/мати. Стрес часто є результатом відчуття безпорадності та невпевненості чи неясності нової ролі чи ситуації. Важливо переконати дитину, що хороша успішність у школі, допомога по дому, слухняність – це їхні обов’язки на роботі дитини військового. Коли діти виконують свою роботу, вони допомагають батькові/матері у їх місії.

П: Як впоратись із проблемами у школі? В: Якщо поведінка дитини вдома турбує, батьки повинні повідомити школу. Багато батьків не хочуть привертати увагу до своєї дитини, попереджаючи керівництво школи, але дуже важливо не пропустити незвичні симптоми. Якщо батьки зверталися із проблемами дитини до психіатра ще до мобілізації, то ймовірність проблем зростає. Необхідно заохотити дитину до вираження подавлених імпульсів і допомогти їй проговорити свої почуття та проблеми. Школа, у якій вчиться дитина, чи сімейний лікар можуть організувати зустріч із психологом.

Загальні поради стосовно спілкування із дітьми різного віку.

Будьте обережні у вияві своїх емоцій. Деякі батьки виявляють їх занадто сильно (втрачають контроль над собою перед дітьми) чи занадто слабко (не виявляють емоцій взагалі або показують, що не можуть про це говорити). Діти розуміють ситуацію, коли вони бачать Вашу поведінку. Продовжуйте займатись щоденними справами. Важливо, щоб діти продовжували бавитись, ходити до школи, лягали спати так само, як раніше. Продовжуйте із ентузіазмом святкувати дні народження та інші особливі події. Запишіть на відео або диктофон, як мобілізований член родини читає розділи з книг, щоб потім включати записи молодшим дітям. Це допомагає, коли важко переживається розлука із дуже близькою людиною. Крім того, допоможіть дітям зробити альбом, записати відео та почати вести щоденники, які можна надсилати мобілізованим батьку/матері або подивитись їх разом після повернення. Дослухайтесь до своїх дітей та їх переживань. Діти можуть дуже багато про це думати та відчувати занепокоєння, яке їм важко висловити. Покажіть, що Ви поряд і вислухаєте у будь-який момент, щойно дитина буде готова. Обмежте перегляд телевізора та інтернет-джерел про війну, щоб знизити тривогу та хвилювання. Потурбуйтесь про себе! Знайдіть час відпочити, подивитись фільм чи зробіть щось лише для себе. Прийміть допомогу від сім’ї чи друзів, якщо відчуваєте, що Ви перенавантажені та потребуєте перерви чи відпочинку. Ми всі більш вразливі до стресу, коли ми втомлені, і можемо впоратися з ним краще, коли відпочинемо та налагодимо внутрішню гармонію. Якщо виникнуть особливі обставини - серйозна травма, поранення чи втрата близьких - звертайтеся за професійною допомогою до військових чи громади. Люди із досвідом роботи у таких обставинах зможуть допомогти.

Як спілкуватись із дитиною, коли його батька/матір мобілізують?

Батьки повинні спілкуватись із дітьми відповідно до їх віку та рівня розвитку. Правильно вибраний час та вибір того, що казати, є важливими факторами. Той із батьків, який залишається вдома, повинен допомогти дитині правильно спілкуватись із мобілізованим. Ось найпростіші пояснення щодо того, що можуть зрозуміти діти різного віку.

3-4-річні

Не мають поняття часу. Трирічна дитина може думати, що через три місяці – це наступного тижня.

Батькам треба вживати певні маркери типу: «Тато/мама повернеться перед твоїм днем народження чи перед (якимось) святом». 5-6-річні 

Краще розуміння часу. Вони розуміють, що три місяці – це довго. Може допомогти календар. Можна поставити у ньому позначку і сказати: «Це день, коли тато/мама має повернутись».

7-8-річні

Розуміють час та складніші поняття. Зможуть самі знайти та позначити дату в календарі. Ви можете сказати: «Це день, коли тато/мама має повернутись». Ця вікова група має розуміння того, що таке добро та зло. Можна сказати, що тато/мама веде боротьбу із поганими людьми чи поганими речами.

9-12-річні

Починають мислити абстрактно. Вони усвідомлюють те, про що йдеться в новинах та можуть зрозуміти поняття «благо Батьківщини». Ви можете вказати дату повернення, і вони зрозуміють часові рамки. Ці навички можна розвивати, якщо купите конверти з марками або створите приватну електронну адресу для спілкування.

Старші підлітки

Проблемна вікова група. Це складний емоційний період навіть у найкращих обставинах. У цьому віці діти мають потребу ідентифікувати себе з одним із батьків - дівчата з мамою, а хлопці з татом. Особливо важко підлітку пережити, якщо мобілізують саме того з батьків, з ким він або вона себе ідентифікує.

Uniformed Services University of the Health Sciences Bethesda, MD 20841-4799 • www.usuhs.mil 

Діти і страх війни. Поради для батьків і вчителів

850

Національна асоціація шкільних психологів США розробила поради для батьків і вчителів, діти яких живуть в умовах страху війни та тероризму. Дорослі повинні допомогти дітям почуватися в безпеці, коли світ здається дуже небезпечним місцем. Батьки і вчителі мають розуміти, як правильно реагувати на емоційні реакції та стани дітей, серйозність яких варіюється залежно від особистих обставин. Діти, що пережили особисту втрату чи зазнали впливу терористичних актів і військових дій, а також діти військових та працівників служб порятунку та громадської безпеки стають особливо вразливими. Чи зможе дитина подолати травму, а чи залишиться з нею на все життя, залежить від багатьох обставин. Вчителі та вихователі можуть допомогти дитині відновити почуття безпеки, моделюючи спокійну та контрольовану поведінку. Це має вирішальне значення для того, щоб діти мали можливість обговорити свої проблеми та могли відділити реальні страхи від уявних. Також важливо обмежити «порції» травматичної інформації зі ЗМІ.

Слід зазначити, що дані поради будуть корисними дітям, дистанційованим від місць бойових дій та терористичних атак. Коли ж ідеться про травматичний досвід постраждалих та очевидців, знадобиться серйозніша допомога у вигляді психотерапії.

Емоційні реакції

1. Домінантною реакцією є страх: за родичів і близьких в армії, а також побоювання за власну безпеку. Дитячі фантазії зазвичай перебільшені, хоча й основані на реальних подіях. Дитина може уявляти падіння бомби на власний будинок, уявляти найгірше.

2. Втрата контролю. Військові дії – те, що діти і більшість дорослих не можуть контролювати. Відчуття втрати контролю породжує ефект, коли діти хапаються за все, що можуть контролювати: відмовляються йти у школу, слухатися, залишатися без батьків або улюблених іграшок тощо.

3. Гнів. Оскільки діти не можуть спрямувати свою злість на безпосередніх винуватців, тобто на джерело загрози, вони часто спрямовують її на тих, хто поряд: однокласників, сусідів, відсутніх батьків. Ситуація ускладнюється, якщо серед рідних є добровольці: патріотизм і обов’язок є абстрактними поняттями для дітей молодшого віку, які відчувають лише конкретну реальність розлуки з рідною людиною.

4. Втрата стабільності та впевненості в собі. Незвичні обставини порушують звичний спосіб життя. Це стає джерелом тривоги та постійної невпевненості.

5. Збентеження. Діти відчувають збентеження, не розуміючи, на що їм чекати, та коли це все закінчиться. Інший вид реакції – найменші можуть не розрізняти насилля-як-розвагу (в кіно, іграх) та реальні події з новин.

Що батьки та вчителі можуть зробити

1. Дібрати правильні слова завжди непросто. Коли не знаєте, що сказати, скажіть: «Так, це справді дуже важко для тебе/для нас!» Це спрацює. Тим самим ви показуєте, що теж не любите те, що відбувається, але визнаєте, що боротьба із терористами/ворогом має тривати, щоб нарешті настав мир.

2. Спробуйте розпізнати емоції, що лежать в основі дій дитини, та вербалізувати їх: «Я бачу, тобі дуже страшно», «Це так важко – знати, що твій тато воює проти ворогів заради нашої країни», «Я знаю, це буде прекрасно, коли твій тато/мама повернуться додому». Часом діти висловлюють страх: що буде, якщо тато/мама не повернеться. Якщо так сталося, спробуйте сказати: «Про тебе піклуватимуться, ти не залишишся сам. Давай-но поглянемо, що ми робитимемо в такому разі…»

3. Коли діти особливо засмучені, не заперечуйте серйозність ситуації. Слова «Не плач, усе буде добре» їм не допоможуть. Однак, визнаючи проблему, не забувайте постійно висловлювати віру й надію на те, що все буде гаразд.

4. Старші за віком діти військових зазвичай цікавляться: «То мій тато/мама стріляє в людей?» Це питання, що потребують обговорення з дитиною.

5. Завжди будьте чесними з дітьми. Не бійтеся розділити з ними свої страхи та побоювання. Зазначайте, що відповідні дорослі вирішують проблему.

6. Намагайтеся зберегти звичний уклад життя, щоб дати дітям відчуття стабільності.

7. Виділіть годину чи півгодини на день, які ви стабільно присвячуватимете лише дитині, грі та спілкуванню з нею для позитивних емоцій. Відкладіть телефон і всі справи на потім.

8. Залучайте дітей до планування того, як впоратися із ситуацією у вашій родині. Це їм необхідно, допомагає долати стрес, а крім того, вони й справді продукують багато гарних ідей.

9. Діти військових можуть потребувати додаткової уваги, більше часу та більше спілкування.

10. Усі діти можуть проявляти за таких обставин ознаки стресу. Пам’ятайте, що деякі незрілі, агресивні реакції є реакцією на стрес.

11. Діти можуть мати проблеми зі сном. Намагайтеся дотримуватися звичних вечірніх ритуалів та будьте поблажливими до таких речей як спати зі світлом, з улюбленою іграшкою, разом з братом/сестрою. Це тимчасово і зазвичай не викликає звикання.

12. Діти можуть почати часто гратися у війну чи відтворювати агресію у своїй творчості. Часто це засмучує дорослих. Утім це нормальна реакція для дітей, які тим самим повідомляють про свою поінформованість про події навколо них. Якщо гра не є по-справжньому агресивною, не варто бути надто несхвальним. Поговоріть з дітьми про їхню творчість, вербалізовуйте емоції, які ви побачили. Запитуйте, як діти почуваються. Діліться своїми емоціями навзаєм. Дітям важливо не почуватися самотніми у своїх переживаннях. Часом допомагають ігри в лікаря, пожежника – того, хто рятує життя. Якщо дитина одержима насильницькими образами більше, ніж кілька днів, варто звернутися до фахівця.

13. В окремих випадках у дітей за умов зростання стресу та нестабільного психічного стану можуть посилюватися суїцидальні настрої. За перших же ознак звертайтеся до фахівців.

14. Не дозволяйте дітям перевантажувати себе цими проблемами. Якщо вони щовечора рвуться дивитися теленовини, знайдіть їм інше, нове для вас заняття.

15. Не перевантажуйте дітей фінансовими проблемами. Казати, що ви маєте бути ощаднішими, варто і доречно. Але не більше. Фінанси – сфера, де діти почуваються безпорадними, оскільки ще не відповідають за неї.

16. Знайдіть час для того, щоб проаналізувати власну поведінку та впоратися з власними виявами стресу. Це допоможе не тільки вам, але й вашим дітям/учням.

17. Вчителі мають повідомляти батькам, якщо помітили ознаки стресової поведінки дитини. Вони мають надати корисну інформацію та поради з теми.

Джерело: National Association of School Psychologists

 

                                                                                                                                                                                      Многим родителям кажется, что события, происходящие в стране, никак не влияют на их детей – они  ничего не знают и не понимают. Но это далеко не так. Дети очень чутко реагируют на поведение родителей – что они говорят и делают, переживают ли, страдают ли. Они впитывают все родительские страхи и тревоги.

Преодолеть же психологические проблемы, в силу отсутствия жизненного опыта, детишки самостоятельно не могут. Кому-то из них будет достаточно дополнительной заботы и внимания со стороны родителей. Другим же не обойтись без помощи специалиста.

Наш тест поможет вам узнать, как происходящие в стране события влияют на вашего ребенка, нужна ли ему помощь психолога и как вы сами можете помочь своему чаду.

 

http://www.fdu.org.ua/childhelp/test

Обговорюємо трагічні події з дитиною
 
Дитина, яка пережила травматичну ситуацію в зоні проведення АТО, потребує спілкування про цю подію. Така потреба є незалежно від того, запитує дитина дорослих про те, що сталося, цікавиться подробицями чи, навпаки, — замикається в собі, не ставлячи запитання вголос.
Відповіді батьків мають бути чіткими, вичерпними і водночас узагальненими — відповідати об’єктивним моральним нормам. Удавання батьками, ніби нічого екстраординарного не сталося, може спричинити появу в дитини додаткової психологічної травми внаслідок дисонансу між тим, що вона бачила на власні очі, і словами дорослих. Дитина може втратити довіру до батьків, які є для неї опорою.
Вона починає боятися повторних ситуацій (пов’язаних з небезпекою або ж навіть повсякденних життєвих), якщо батьки все заперечують, вдаючи іншу реальність.
Сделать бесплатный сайт с uCoz  Контактные  телефоны:   8(06277) 2-80-22 – секретарь, директор;   8(06277) 2-80-24 – заместитель директора по учебно-воспитатедбной работе.